Загартовані війною

Страшна кривава війна кардинально змінила наше життя. Брат, друг, сусід… ну, чому? навіщо? 24 лютого 2022 року назавжди закарбувалося у моїй пам’яті. Лютий, березень, квітень… Так швидко летять дні, місяці, пори року, а ти й не встигаєш їх бачити.

Зовсім не помітила, як прилетіли птахи з вирію (і чи прилітали вони тієї розгубленої весни?) Як розпустилися дерева, зацвіли перші квіти, вийшло сонце, (а чи світило воно?)  Ні, не пам’ятаю!

Відчуваю лише одне - ­що вже під моїми кроками шарудить осіннє опале листя, а в небі видніються зграї перелітних птахів, (таки вони прилітали!)

Наступний слайд думок знову демонструє зиму: перший сніг, новорічні свята. Абсолютно не святкові свята. Кардинально єдине бажання: перемоги і миру. Постійне усвідомлення абсурдності тих проблем, які ще рік тому здавалися серйозними.

Знову лютий, двадцять четверте. Але страху більше немає, як і немає дівчини, якою була ще рік тому.

Обертаючись назад намагаюся осягнути масштаби внутрішніх та зовнішніх змін: погляди, емоції, оточення. За 365 страшних та сірих днів зробила для себе надзвичайно багато висновків, які змусили поглянути на все, що відбувається під призмою війни.

Ми всі тепер інші. Незмінними залишаються міцний дух українців та наша воля до перемоги, а десь із глибини душі долинають слова Кобзаря: «Борітеся ­ поборете». І я знаю, я вірю ­- обов’язково поборемо. Перемога за нами.

Текст: Яна Тихолаз, студентка групи 2ЖА