Темно. Давно
вже за північ.
Тихо. Лиш
гудуть батареї.
Самотньо.
Ти чекаєш на ніч
в якій
будеш із нею?
Спокій.
Чому так добре?
Коли
поруч людина,
яка
завжди тебе обере,
для
якої ти і є єдиним.
Морок. Чи
завжди він густий?
Можеш
мене обійняти?
Скоро
світанок і треба йти,
а я
досі не здатна спати.
Сльози.
Промокла подушка.
Чому
ілюзіями сповнені думки?
Розповім
тобі тихо на вушко,
хто
розставляє сумніву пастки.
Заплющуй
очі. Не зважай на плями,
вони
дрібні насправді та незримі.
Хай сиплються
мурашки до нестями
та більше
ми не будемо такими.
Оксана Давидюк, 1Ж
Tags
поезія