Геноцид
2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не передбачене.
Серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.
Кількість жертв.
Не перший рік в Україні та навіть за її межами тривають дискусії щодо того, скільки людей загинуло внаслідок Голодомору в 1930-х роках. Цифри дуже сильно різняться — в різних джерелах на декілька мільйонів.
Точної цифри не знає ніхто. У роки Голодомору таких підрахунків не вели, навіть більше: радянська влада намагалася приховати масштаби трагедії. Першу спробу порахувати кількість жертв Голодомору зробив агроном-економіст Степан Сосновий у 1940-х роках. Порівнявши відкриті статистичні дані, він дійшов висновку, що від голоду в Україні загинуло 4,8 млн людей різного віку, втрати ненародженими після голоду становили 2,7 млн — разом майже 7,5 млн.
В незалежній Україні аналізувати кількість втрат унаслідок Голодомору окремі дослідники почали з 1990-х років, однак офіційна оцінка з’явилася лише 2009 року з ініціативи тодішнього президента Віктора Ющенка. Тоді встановили, що внаслідок голоду в 30-х роках загинули 3,941 млн українців різного віку, а також 1,1 млн — втрати ненародженими.
Однак у жовтні 2019 року Музей Голодомору ініціював нове розслідування у справі щодо геноциду українців у 1932–1933 роках. СБУ призначила нову експертизу, за якою визначили, що жертвами Голодомору стали 10,5 млн українців. З них 9,1 млн — на території УСРР та 1,4 млн — у місцях компактного проживання українців у межах СРСР.
Перша згадка у пресі
Одним з перших про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян.
Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.
Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.
У березні 1933 року 27-річний британський журналіст Гарет Джонс поїхав до СРСР, аби взяти інтерв'ю у Сталіна. Врешті він проїхав Україною та зафіксував жахіття, які там коїлись.
Наприкінці березня 1933 року Джонс опублікував статтю "Тут немає хліба" про голод в Україні, яку передрукували у газетах Manchester Guardian і New York Evening Post.
У 2019 році вийшов фільм Агнешки Холланд "Ціна правди" про трагічну долю Гарета Джонса та голод.
Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", але не про голод.
Першим професійним літературним твором про голод був "Жовтий князь" Василя Барки, який вийшов у діаспорі в 1962 році.
У 1981 році у США вийшли мемуари українського дисидента та радянського генерала Петра Григоренка, в яких він дуже детально описав жахи голоду та механізми його впровадження на Херсонщині та всій Україні.
У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.
Згодом у Києві звели великий музей Голодомору та меморіальний комплекс.
Вероніка Поліщук, група 2Ж