Він просто хлопцем був й сім'я проста була.
Та почалася клята, нікому не потрібна війна.
Спочатку ще вагався і мати так благала. Але...
В один момент він втямив: час настав.
Чи є втікати сенс? Та і навіщо?
Хай краще кляті виродки самі біжать від нього!
І понеслось-поїхало. Контракт підписано.
Та й наче добре все було: дзвонив рідні, казав, що їв...
і як ті орки бігли з поля бою, здихаючи, мов мухи.
На тепловізор збір почався, та він...
Не дочекався...
В один з зимових днів уперше повідомили рідні:
його бригада не виходить на зв'язок...
Напередодні йшла страшенна битва...
сказали гіршого чекати...
Але тримала віра й надія не згасала.
Доводилось не раз вже пережити його смерть
через кляту дезінформацію, але надія ще була!...
А мати кожну ніч в сльозах стояла на колінах і молилась.
Молилася й благала щоб син вернувсь додому.
Щоб все в них як раніше було.
І проклинала всіх.. включаючи себе...
Одного ранку пролунав дзвінок,
вона спросоння слухавку бере, не глянувши хто дзвонить...
Та сон умить зняло рукою, коли почула такий рідний голос:
— Привіт, мамо. Я живий
Автор: Шершень Катерина, 1 Ж