Пригадаймо шкільні роки нашого покоління. Кінець зими, можна нарешті не носити незручні рейтузи та рукавиці, які постійно десь губилися… Ходити на пошуки вербових «котиків» дорогою додому і давати волю своїй фантазії під час уроків трудового навчання, адже скоро – жіноче свято.
Коли тобі сім – все сприймається за чисту монету. Якщо вчителька
сказала, що 8 березня – це свято усіх мам та бабусь, ти щиро у це віриш та
малюєш на картоні найкрасивіший букет тюльпанів, який тільки бачив світ.
А от у свідомому віці ми почали більше цікавитися
суспільством, в якому живемо (звісно, самостійно, тому що у школі продовжувало
плекатися поняття «Жіночого свята»), і все частіше поставали перед питанням:
чому ж стільки років нам брехали?
Чому ми лише краєм вуха чули про якусь там ефемерну Клару
Цеткін, яка започаткувала це «свято», чому ніхто і словом не обмовився про те,
що у світі досі існує проблема дискримінації за ознакою статі, і навіщо взагалі
потрібне те славнозвісне 8 березня?
Це лише характеристика останнього десятиріччя. А про Україну, окуповану Радянським Союзом і говорити годі. Які там права жінок? Які права людей?
У прогресивній суспільно-інформаційній бульбашці, товаристві, де прийнято ходити на бранчі та пити фільтр-каву, само собою зрозуміло, що 8 березня – не свято весни, жіночності та квітів. Це день, коли жінка може встати і заявити про власні правозахисні потреби.
Але що робити із тими, хто не зареєстрований у Твіттері (а дивляться телевізор), хто працює не на фрілансі, а слюсарем у депо свого міста? З людьми, які бачать феміністок озлобленими на весь світ жінками, ненавидячими чоловіків в моменти, коли ті відчиняють перед ними двері, а рух за бодіпозитив вважають нікому не потрібним? Їм не цікаві правозахисні течії суспільства. Таким громадянам хочеться простого та зрозумілого: ще один вихідний посеред робочого тижня. А жінкам із цієї категорії людей – додаткової уваги і такого рідкісного у їхньому буденному житті букету квітів.
Ми вирішили розібратися, чи справді існує проблема
неправильного трактування 8 березня у нашому суспільстві, чи це лише упереджене
ставлення до людей, які не знають, що таке лавандовий раф? Тому запитали у
перехожих із чим у них асоціюється цей день.
До нашої добірки потрапили люди вікової категорії від 15
до 80 років. І якщо вважати всю кількість опитаних за 100%, то:
Лише 20% із них відповіли, що 8 березня – це День
боротьби жінок за свої права. (переважно люди від 18 до 25 років).
50% трактували дату як оду жіночності, красі і
тендітності, на пряму ототожнюючи ці поняття із жінкою. Сюди ж можна додати
асоціацію із подарунками, цукерками та квітами.
І ще 30% опитуваних асоціюють 8 березня із «офіційним»
приходом весни.
Тенденцію двох останніх відповідей можна було помітити у
представників та представниць таких вікових категорій, як 15-18 та 25-80 років.
(Нижче ви можете ознайомитися із діаграмою)
Проаналізувавши відповіді, можна прийти до цілком очевидного
(хоч і не дуже втішного) висновку: проблема нерозуміння суті 8 березня, як
Міжнародного Дня боротьби жінок за свої права, у сучасному суспільстві існує.
На жаль, більшість із опитуваних відповідали клішованими
фразами із Радянських методичок, а не словами усього прогресивного світу.
Якщо наше суспільство хоче змінити статус України із
«кандидатки у ЄС» на «членкиню ЄС», потрібно змінювати своє світосприйняття вже
зараз. Адже, як відомо, парадом тут керуємо ми, і лише від наших цінностей та
переконань залежить майбутнє власної держави.
Тож спробуймо розвиватися та плекати спільні, а не шкідливі
для інших людей ідеї, тим самим позбуваючись від пережитків радянщини, що не
мала нічого спільного із захистом, зокрема й правовим, своїх громадян і громадянок.
Вероніка Поліщук, Ніка Ніколайчук (студентки 1 курсу)