На факультеті філології й журналістики імені Михайла Стельмаха відбулася літературно-мистецька подія «Весна. Жінка. Україна», присвячена 212-й річниці від дня народження Тараса Шевченка. Студенти й викладачі зібралися, щоб вкотре переконатися: слово Кобзаря — не лише сторінка історії, а й духовна опора сучасної України.
У своєму виступі декан факультету, доцент Віталій Гандзюк провів емоційний місток між подіями Євромайдану та нинішньою російсько-українською війною. Згадуючи Майдан 2014 року, він змалював образ «свого Шевченка» — не бронзового пророка, а воїна у будівельній касці з «коктейлем Молотова» в руках, який стоїть у першій шерензі поруч із молодими хлопцями та дівчатами. Декан наголосив, що російські окупанти не випадково розстріляли пам’ятник Кобзареві в Бородянці, цілячи просто в чоло: імперська свідомість і сьогодні боїться сили його слова.
Про глибинні витоки особистості поета говорила завідувач кафедри української літератури, доцент Алла Віннічук. Вона наголосила, що за постаттю великого митця завжди стоять люди, які формують його духовний світ. У житті Шевченка особливе місце посідали жінки — мама, сестри, подруги, образи яких згодом трансформувалися у творчості поета в символи любові, жертовності й моральної сили. Саме через ці образи Шевченко зумів передати велич і драматизм української долі.
Сучасний вимір постаті Кобзаря представили студенти-журналісти Софія Деркач та Катерина Войнаровська. Вони презентували результати невеликого соціологічного дослідження про те, яким бачать Шевченка студенти 2026 року. Роздуми про те, яким міг би бути перший допис Тараса в Telegram чи з ким із сучасних лідерів думок він записав би подкаст, викликали жваву дискусію в аудиторії. Це ще раз засвідчило: шевченкове «Борітеся — поборете!» і сьогодні звучить як заклик до дії.
Мистецька частина заходу стала справжнім зануренням у шевченківський світ. Роман Науменко, Софія Перець, Аліна Понятовська, Єлизавета Волох, Ірина Бондар, Марія Ліщенко та Оксана Нечипорук представили сценічні композиції, у яких постали різні жіночі долі, оспівані у творчості поета. Особливої емоційності додала інсценізація «Катерини» у виконанні Олександри Довгань, а також виступи Віталіни Баранюк, Аліни Гуменюк, Катерини Поліводи та Єлизавети Дидик, які передали драматизм і духовну силу шевченкових героїнь.
Музичну атмосферу заходу створили виступи студентів: зал завмирав під ніжну колискову «Ой ходить сон» у виконанні Софії Перець, проникливу пісню «Ой тумане» у виконанні Анастасії Носарчук, а також композицію «Думи мої, думи», яку виконала Анна Голованчук. До організації дійства долучилися й інші студенти, зокрема Аріна Бортнюк.
Особливо зворушливою стала хвилина мовчання під стукіт метронома, присвячена пам’яті українських захисників і захисниць. Присутні вшанували тих, завдяки кому сьогодні маємо можливість навчатися, творити й говорити рідною мовою.
Захід завершився спільним переконанням: поки українці знаходять у рядках Кобзаря силу й натхнення, доти житиме й перемагатиме українська нація. Зі словом Шевченка як духовним оберегом філологічно-журналістська родина впевнено дивиться у майбутнє.