Днями до студентів першого та другого курсів спеціальності "Журналістика" завітав Михайло Михайлов Michael Michaylov, який позиціонує себе фотографом-аматором.
До фотомистецтва він йшов дуже довго: ще з раннього дитинства, коли не було змоги придбати фотоапарат, він замальовував все, що бачив навколо себе.
Першу плівкову фотокамеру купив уже у відносно дорослому віці — на початку 90-их. З цього все і почалося. Пізніше з'явилася можливість робити фото у "цифрі", відтоді віднайшов себе у фільмуванні пейзажів. "Людей фотографував дуже мало, — зазначає Михайло, - бо це потребує більшої майстерності". За словами фотографа, щось красиве не потрібно шукати далеко — воно за порогом, просто потрібно краще придивитися. Саме так прокоментував художнє фото, зроблене у чебуречній одного зі спальних районів Вінниці.
Зустріч відбулася у переддень річниці катастрофи на Чорнобильській АЕС. Тоді, у свої 15 літ Михайло проживав за півтора кілометри від місця катастрофи.
— Яким був для вас той день?
— Вранці прокинувся, пішов до школи, де нам повідомили, що сталася аварія, сказали йти додому та не гуляти на вулиці. Та хіба ж ми послухали? Нас відпустили з уроків, тож розвагам ніщо не могло завадити! Проте вже добу нашій сім'ї, як і багатьом іншим, довелося евакуйовуватися. Нам сказали, що їдемо всього на 3 дні, тому взяли з собою лише найнеобхідніше. Усі спогади, все, що вдалося нажити до цього дня, було фактично втрачено.
Михайло повернувся у рідні краї лише через 30 років, аби подивитися, що сталося із місцем, яке раніше називав домом. Як результат — світлини, що показують всю глибину трагедії: захоронені села, розбиті будівлі, музична школа із повитими плющем віконними шибками.
"На місці, де був батьківський будинок — ліс. Не знайшов навіть сліду від того, що тут колись жили люди".
Михайло зазначає, що коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, він вкотре переконався — будь-що матеріальне насправді тобі не належить. "Найцінніше — пам'ять. Ну, і фотоапарат, звісно" (усміхається).
Для студентства зустріч виявилась сповнена емоціями та потрібними словами. Моментами, корисними як у життєвих ситуаціях, так і у майбутній кар'єрі.
Завершити розповідь хочеться словами гостя: "Головне — це практика, ти можеш скільки завгодно вивчати теорію, але поки не почнеш щось робити — нічого не вийде".
Текст: Вероніка Поліщук
